Апробація кандидатської дисертації Криніної Ольги Ігорівни.
20 серпня 2020 року о 12:00 у Актовій залі Інституту на спільному розширеному семінарі відділів молекулярної імунології, структури і функції білка, біохімії вітамінів та коензимів, молекулярної біології та сигнальних механізмів клітин.
Тема дисертаційної роботи «Біологічна роль гепарин-зв’язувальної ділянки в структурі гепарин-зв’язувального EGF-подібного фактору росту».
Білки – представники сімейства епідермальних факторів росту відіграють ключову роль у процесах росту, розвитку, диференціації та міграції клітин. Гепарин-зв’язувальний, подібний епідермальному фактору росту, ростовий фактор (HB-EGF) є типовим представником родини епідермальних факторів росту. HB-EGF є одним з важливих медіаторів регенерації сполучної тканини, розвитку серцевих клапанів та інших нормальних фізіологічних процесів. З біологічною дією секреторної форми HB-EGF асоціюють проблеми пов'язані з стимулюванням онкогенної трансформації. Цей мітоген бере участь у канцерогенезі активізуючи проліферацію ракових клітин, їх міграцію та виживання. Підвищена експресія HB-EGF часто спостерігається в таких онкогенних захворюваннях, як рак яєчників, молочної залози та ін. Визначною особливістю HB-EGF як ростового фактору є його здатність зв’язувати дифтерійний токсин та інтерналізувати його до цитоплазми. Характерною особливістю HB-EGF є його здатність взаємодіяти з гепарином та гепаран сульфат протеогліканами (ГСПГ).
Наразі в літературі бракує відомостей щодо особливостей внутрішньоклітинного транспорту дифтерійного токсину чи його похідних, опосередкованого трансмембранною формою HB-EGF, а також секреторного HB-EGF в комплексі з власними рецепторами. Проведення досліджень у цьому напрямку дозволить не тільки розширити уявлення щодо взаємозв’язку між асоціацією HB-EGF з ГСПГ та прояву ним його характерних функцій в різних фізіологічних процесах. Також ми зможемо отримати додаткову інформацію щодо можливостей використання HB-EGF в якості таргетної сполуки для агресивних ракових клітин та створити нові лінії клітин, які будуть націлені саме на оцінку ефективності дії таких протипухлинних препаратів.
Метою дисертаційної роботи є дослідження ролі гепарин-зв’язувального домену у структурі HB‑EGF людини та його значення для забезпечення біологічної активності ростового фактору, а саме рецепції трансмембранною формою дифтерійного токсину та утворення комплексів його секреторної форми з EGFR і їх подальшої інтерналізації.
В роботі було застосовано кількісну оцінку процесу ендоцитозу повнорозмірного sHB-EGF та його вкороченої форми з відсутнім гепарин-зв’язувальним доменом. Вперше було показано, що відсутність взаємодії sHB-EGF з ГС індукує більш ранню транслокацію ліганд-рецепторного комплексу до цитоплазми та фосфорилювання рецептору. Крім цього, нами було створено нові генетичні конструкції, що кодують флуоресцентно-мічені похідні proHB-EGF людини з мутаціями в гепарин-зв’язувальному домені, та на їх основі продемонстровано внутрішньоклітинне транспортування похідного дифтерійного токсину. Було отримано клітинну лінію з ноукаутом гену HB-EGF, яка можуть бути можуть бути корисними при розробці новітніх протипухлинних препаратів, спрямованих на блокування біологічної дії ростового фактору.
Таким чином, отримані нові дані щодо особливостей зв’язування та ендосомального транспорту sHB-EGF, а також рецепції похідного дифтерійного токсину в залежності від взаємодії з ГСПГ розширюють сучасні уявлення про роль гепарин-зв’язувального домену в структурі HB‑EGF.