КОМІСАРЕНКО СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
Працює академіком-секретарем Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології Національної академії наук України (від 2004) та директором Інституту біохімії ім. О.В.Палладіна НАН України (1988-1992, та від 1998).
С.В.Комісаренко - дійсний член (академік) Національної Академії наук України (імунологія, 1991), дійсний член (академік) Національної академії медичних наук України (імунологія, 1993). Доктор біологічних наук (молекулярна біологія, біохімія), професор (біохімія), лауреат Державної премії УРСР (1979) та премій НАН України: ім. О.В. Палладіна (2003), ім. І.І. Мечникова (2012). Нагороджений Почесними Відзнаками Президента України: Орденом „Ярослава Мудрого” V ступеня (2005), Орденом "За Заслуги": III ступеня (1996), II ступеня (1998), І ступеня (2013), найвищим Орденом КНР (для іноземців) «Дружба» (2012), Почесною Грамотою Верховної Ради України (2003), почесним званням “Заслужений діяч науки і техніки України” (2008), Почесними грамотами Кабінету Міністрів України (2003, 2013), Дипломом лауреата Премії Кабінету Міністрів України за розроблення і впровадження інноваційних технологій (2017). Обраний Почесним доктором Британських Університетів - Кінгстонського за наукові досягнення (1997) та Північно-Лондонського за успішну дипломатичну діяльність (1997). Почесний професор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (2010) та Інституту мікробіології і імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України (2011). Почесний член Польського біохімічного товариства (2011) та Всесвітньої організації імунопатологів (2013). Має Ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України (1992). Одружений, має одну доньку.
С.В. Комісаренко – син видатного українського вченого та громадського діяча – академіка АН УРСР та АМН України В.П. Комісаренка – засновника товариства «Знання» УРСР (1948-1954), Голови Українського комітету захисту миру (1960-1975), засновника Інституту ендокринології та обміну речовин НАМН України (1965), який зараз носить його ім’я.
С.В.Комісаренко народився 9 липня 1943 року в м. Уфа, українець. Закінчив у Києві спеціалізовану українсько-англійську школу № 92, лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (з відзнакою, 1966), аспірантуру Інституту біохімії АН УРСР (1969). Одночасно з навчанням в медінституті і аспірантурі працював фельдшером на Київській міській станції швидкої медичної допомоги (1963-1964), навчався на вечірньому відділенні механіко-математичного факультету Київського університету (1964-1966) та на курсах французької мови (1966-1969). З 1969 по 1992 рік працював в Інституті біохімії ім.О.В.Палладіна АН України - молодшим, старшим науковим співробітником, вченим секретарем, завідуючим лабораторією, завідуючим відділом, директором Інституту (1989-1992).
Академік Комісаренко є засновником молекулярної імунології в Україні. Головні напрями його наукової діяльності пов'язані з імунохімічним дослідженням антигенної структури білків та пептидів. Він першим в колишньому СРСР започаткував дослідження імунохімічної структури пептидів та білків (нейротоксину апаміну, цитохрому с), впровадив методи імуноензиматичних досліджень і проточну цитофлуориметрію та одним з перших в СРСР ввів у дослідження гібридомну техніку одержання моноклональних антитіл. У відділі молекулярної імунології Інституту біохімії (спочатку - у лабораторії імунохімії), який був заснований С.В. Комісаренком у 1975 році, ним та співробітниками відділу – учнями академіка Комісаренка - за допомогою моноклональних антитіл було проведено імунохімічний аналіз фібрин(оген)у та продуктів його деградації і були знайдені раніше невідомі сайти, що беруть участь у полімеризації фібрину. Це дозволило створити сучасні імуноензиматичні діагностичні методи кількісного аналізу розчинного фібрину, фібриногену та D-D димеру для моніторингу стану системи зсідання крові та небезпеки тромбоутворення, а також запропонувати терапевтичні агенти для попередження тромбоутворення на основі пептидів, каліксаренів та рекомбінантних одноланцюгових антитіл. Проведено дослідження ролі нікотинових ацетилхолінових рецепторів (нАХР) в імунній системі. Були вперше знайдені нАХР на В-лімфоцитах і вивчена біологічна роль нАХР, а також ПАР рецепторів на лімфоцитах. Були вперше знайдені нАХР на мітохондріях тварин. Була вивчена роль поліреактивних (неспецифічних) імуноглобулінів, а також запропоновані методи розрахунків констант взаємодії антитіл з антигенами. Була отримана низка рекомбінантних антигенів, зокрема антигенів мікобактерій, що викликають туберкульоз у людини і великої рогатої худоби, окремих субодиниць дифтерійного токсину та рекомбінантних антитіл проти цих антигенів, що дозволило створити сучасні діагностикуми для аналізу туберкульозу та дифтерії. Методами генної інженерії була створена бібліотека рекомбінантних одноланцюгових антитіл людини (потужністю 10 мільярдів специфічностей) та миші, що стали основою колекції моноклональних та рекомбінантних антитіл, які увійшли до Національного надбання,
За ініціативою та під керівництвом С.Комісаренка було проведено унікальне дослідження імунітету у людей, які працювали відразу після аварії на Чорнобильській АЕС. За допомогою найсучасніших на той час методів вже наприкінці 1986 року ним було вперше знайдено і доведено (всупереч існувавшій у ті роки офіційній позиції), що низькі дози радіації суттєво пригнічують систему природного імунітету, зокрема, знижують кількість та активність природних клітин-кілерів, які відповідають за протипухлинний та противірусний імунітет у людини. Саме С. Комісаренко ввів у обіг термін "Чорнобильський СНІД".
Роботи С.Комісаренка мають велике науково-прикладне значення. Так, за імунохімічне дослідження протеїнів молока йому було присуджено Державну премію УРСР (1979). Під керівництвом С. Комісаренка було вивчено біологічну дію фосфорорганічних комплексонів - бісфосфонатів та знайдено протипухлинну та імуномодулюючу активність метиленбісфосфонової кислоти. На основі останньої створено лікувальний препарат „Мебіфон”, який успішно пройшов клінічні випробування і який впроваджений в онкологічних клініках та випускається фармоб’єднанням «ФАРМАК». Є підстави вважати, що препарат є чи не найбільш ефективними вітчизняними ліками проти пухлин передміхурової залози у чоловіків і грудних залоз у жінок, а також метастазів пухлин у кісткову систему. Академік
С. Комісаренко є ініціатором і співавтором винаходу технології одержання високоочищених і вірусбезпечних антигемофілічних препаратів з крові людини. Він також запропонував новий препарат «Мебівід» на основі бісфосфонатів та похідних вітаміну D (в першу чергу для лікування остеопорозу). Розроблені під керівництвом С.В. Комісаренка діагностикуми проти туберкульозу, дифтерії та для визначення загрози тромбоутворення у людей пройшли апробацію і отримали реєстраційні посвідчення.
Багато уваги С. Комісаренко приділяє проблемам зменшення біозагроз в Україні. Щорічно він регулярно організовує міжнародні конференції і семінари з проблем біобезпеки і біозахисту, а з 2005 року - очолює делегацію України на зустрічах експертів держав-учасниць Конвенції із заборони біологічної і токсинної зброї та на зустрічах Австралійської групи (експортного контролю). Фактично, він є головним вітчизняним експертом з питань біобезпеки в Україні.
Крім короткострокових закордонних наукових відряджень, С. Комісаренко працював у Відділенні молекулярної біології Інституту Пастера в Парижі (1974-1975) та в Нью-Йоркському протираковому центрі ім. Слоан-Кеттерінга (1981). Йому належить ідея встановлення у 1986 році від імені Академії наук УРСР пам'ятника І. Мечникову в Інституті Пастера в Парижі. Він є автором біля 500 наукових праць, понад 60 національних і міжнародних патентів і винаходів, численних статей з політики і культури України, а також співавтором п’ятьох наукових монографій («Радиация и иммунитет человека», Київ, 1994, «Структура і біологічна активність бактеріальних біополімерів», Київ, 2003, «Молекулярные механизмы образования и разрушения фибрина», Киев, 2013, «Biochemistry and Biotechnology for Modern Medicine», 2013 та «Наноразмерные системы и наноматериалы», Киев, 2014). Він є головним редактором видання українською мовою найбільш відомого в світі підручника з біохімії «Основи Біохімії» за Ленінджером.
До від'їзду на дипломатичну роботу за кордон у 1992 році С. Комісаренко здійснював велику науково-організаційну та педагогічну роботу. Так, у 1978-1986 роках він керував республіканською міжвідомчою науковою програмою з імунології “Механізми імуностимуляції”, був організатором Республіканських шкіл з молекулярної імунології, на протязі багатьох років читав курс лекцій з імунохімії в Київському державному університеті (1976-1984) та з молекулярної імунології - в Київському відділенні Московського фізико-технічного інституту (1983-1990). Він є головним редактором наукових часописів «Ukrainian Biochemical Journal» та «Biotechnologia Acta», членом редколегій міжнародного журналу „Європа” (Польща) та журналу з імунофармакології (Італія), членом Ради Міжнародного союзу біохіміків і молекулярних біологів (IUBMB), Федерації європейських біохімічних товариств (FEBS) та міжнародного товариства імунофармакологів (США).
У липні 1990 року Верховна Рада УРСР обрала С.В. Комісаренка Заступником Голови Ради Міністрів УРСР. На цій посаді та на посаді Віце-прем'єр-міністра України з гуманітарних питань він працював по квітень 1992 року. Брав активну участь або ініціював розробку перших Законів України з гуманітарних питань, зокрема про освіту, національні меншини, свободу совісті, пресу і засоби масової інформації, пенсії; ініціював прийняття Закону про боротьбу із СНІДом, організував та очолив урядову комісію по боротьбі із СНІДом, організував Державний комітет по боротьбі із СНІДом. Він був головою низки урядових комітетів та комісій: з відзначення трагедії у Бабиному Ярі (1990-1991) і відповідав за візит Президента США Дж. Буша до Києва (1991); з проведення Першого конгресу українців (1991-1992); з гуманітарної допомоги (1991-1992); урядової протиепідемічної комісії тощо. Знаковим для української культури епізодом в діяльності С.В. Комісаренка стало нагородження колективу митців під керівництвом С.Й. Параджанова Державною премією України імені Т.Шевченка за створення фільму «Тіні забутих предків» (1991). Він був також ініціатором відновлення Києво-Могилянської Академії, організації Національної академії мистецтв України, музею Івана Гончара, передачі приміщення колишнього Музею Леніна Українському Дому тощо.
В травні 1992 року С.В.Комісаренко був призначений першим Послом України у Великобританії, а з 1995 року - і в Ірландії (за сумісництвом). Працюючи Послом, він максимально сприяв розвиткові двосторонніх україно-британських стосунків: сприяв друкуванню перших українських паперових грошей британською компанією «Delarue», ініціював вступ України до директорату Європейського банку реконструкції та розвитку (1993); до Міжнародної морської організації (1994); ІНМАРСАТу та інших міжнародних організацій, які розташовані у Британії; ініціював і організував безкоштовну передачу Україні (1995 рік) Британської Антарктичної станції «Фарадей» (зараз «Академік Вернадський»); заснував у Лондоні благодійний фонд допомоги чорнобильцям (1993) та Британо-українську торговельну палату (1997). Посол С. Комісаренко успішно організував підтримку Британською делегацією прийняття України до Ради Європи, ратифікацію Британським парламентом Угоди про співробітництво між Україною та Європейським союзом тощо. Завдячуючи його успішній дипломатичній діяльності, Україна безкоштовно отримала у Британії три будинки (два – в Лондоні і один – в Единбурзі) та було дуже вигідно придбано приміщення для Посольства України, що надало можливість заощадити кілька мільйонів фунтів стерлінгів для нашої країни.
Після завершення дипломатичної роботи у квітні 1998 року академік С. Комісаренко був знову обраний директором Інституту біохімії ім.О.В.Палладіна НАН України, а у квітні 2004 року - членом Президії Національної академії наук України та Академіком-секретарем Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, де зараз продовжує наукову та науково-організаційну роботу.
Академік Комісаренко активно займається громадською та доброчинною діяльністю. Його обрано: першим заступником Голови Української Ради миру (1999), Президентом Українського біохімічного товариства (1999), Президентом Українського Інституту миру і демократії (2000), членом Ради міжнародного журналу “Європа” (Польща), Президентом благодійної організації інвалідів “Спеціальна Олімпіада України” (2002), Головою Наглядової ради Міжнародного фонду Національної пам’яті України (2007), Почесним членом та членом Ради директорів Британо-української торговельної палати, членом Президії Національної академії медичних наук України (2010), Президентом Української асоціації з біобезпеки (2013), членом Наглядової ради найбільшого в світі центру геноміки - Пекінського інституту геноміки (2017).
Указами Президента України у вересні 2007 року, у червні 2009 року та у листопаді 2017 року С.В. Комісаренка призначено Головою Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при Раді Національної безпеки і оборони України. Він був кандидатом на пост Президента України (вибори 2004 року).