ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ ПАЛЛАДІН
До 140-річчя від Дня народження
(10.09.1885 – 06.12.1972 )
Вчений, що присвятив себе вивченню "хімії життя"
Олександр Володимирович Палладін (10.09.1885 – 06.12.1972 ) – видатний вчений і громадський діяч, один з основоположників вітчизняної біохімічної школи і родоначальник нейрохімії як науки, фундатор і директор Інституту біохімії НАН України (1925-1969), дійсний член Академії наук УРСР (1942 р.), дійсний член АН СРСР (1942 р.) та АМН СРСР ( 1944 р.), Президент АН УРСР (1946-1962), почесний член академій наук БРСР, Болгарії, Угорщини, Румунії, Польщі, лауреат премії ім. В.І. Леніна (1929), заслужений діяч науки УРСР (1935), Герой Соціалістичної праці (1955).
Життєпис
Олександр Володимирович Палладін народився 10 вересня 1885 р. в Москві у родині видатного вченого – фізіолога рослин Володимира Івановича Палладіна, професора Харківського, а потім Варшавського і С.-Петербурзького університетів, академіка Петербурзької академії наук. У 1903 році Олександр Палладін закінчив Ларинську гімназію (С.- Перербург) із Золотою медаллю і вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету С.-Петербурзького університету. Під час навчання, під керівництвом видатних фізіологів лауреата Нобелівської премії з медицини, академіка РАН І.П. Павлова і професора М.Є. Введенського, він виконав перші дві наукові роботи, присвячені фізіології нервової системи, одна з яких була відзначена Золотою медаллю С.-Петербурзького університету. Для своєї майбутньої діяльності Олександр Палладін обрав один із найсучасніших і перспективних напрямів у фізіології тварин – фізіологічну (біологічну) хімію. Після закінчення університету (1908) стажувався в Німеччині у професора Гейдельберзького університету, лауреата Нобелівської премії з медицини за 1910 р. Альбрехта Косселя та в лабораторіях університетів Тюбінгена і Гессена (1909–1913).
Результати наукових досліджень, виконаних О.В. Палладіним у 1913-1916 роках у С.-Петербурзі, було узагальнено в його монографії «Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин», за яку в 1917 р. в С.-Петербурзькому університеті йому було присуджено вчений ступінь магістра фізіології та порівняльної анатомії; згодом він стає доцентом.
Працював у Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту (1909–1916), на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914–1916), на посаді професора Новоолександрійського (з 1916 — Харківського) інституту сільського господарства і лісництва (1916–1923). У 1921 році його обрано професором і завідувачем кафедри фізіологічної хімії Харківського медичного інституту, де він організував також науково-дослідницьку кафедру біохімії, на основі якої за ініціативи О.В. Палладіна в жовтні 1925 р. було створено Український біохімічний інститут Народного комісаріату освіти Української РСР. Це був перший Інститут біохімії на теренах СРСР і один із перших науково-дослідних закладів України. У грудні 1931 р. він був включений до складу Академії наук УРСР під назвою Інститут біохімії АН УРСР і переїхав з Харкова до Києва (тепер – це Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України). Засновник Інституту — академік Олександр Володимирович Палладін залишався його директором до лютого 1969 р. і почесним директором — до кінця життя. Більше 30 років (з 1930 р.) О.В. Палладін віддав роботі в Президії Академії наук України: спочатку – неодмінним секретарем, потім – віце-президентом, а з 1946 до 1962 року (після смерті О.О. Богомольця) він очолював науковий штаб України – був Президентом АН УРСР.
Олександр Володимирович Палладін пішов із життя 6 грудня 1972 р. і похований на Байковому кладовищі м. Києва. Він залишив українській науці у спадок майже 70 підручників, навчальних посібників і монографій, близько 600 наукових статей і найголовніше його надбання – Інститут біохімії.
За 60 років наукової діяльності О.В. Палладін підготував майже 150 докторів і кандидатів наук, які очолили кафедри університетів і відділи науково-дослідних установ у різних містах СРСР та інших держав світу. Під його керівництвом в Україні сформувалась потужна біохімічна школа, до якої в першу чергу належали найближчі учні і соратники Олександра Володимировича: академіки АН УРСР/НАН України В.О. Бєліцер, М.Ф. Гулий, Р.В. Чаговець, член-кореспондент АН СРСР і УРСР Д.Л. Фердман, член-кореспондент ВАСГНІЛ В.В. Ковальський, а також професори Е.Т. Сорені, С.І. Винокуров, В.П. Вендт, К.І. Каткова, Г.І. Сілакова, З.Ю. Нечипоренко, С.Ф. Епштейн, Б.Й. Хайкіна, Н.М. Полякова, С.І. Балуєв, Я.В. Бєлік,В.П. Короткоручко, О.С. Циперович, М.А. Коломійченко, Є.Ф. Сопін. Одними з останніх учнів О.В.Палладіна були академік НАН України В.К. Лішко і доктори біологічних наук М.Д. Курський та С.О. Кудінов.
Наукова діяльність
Перші наукові роботи О.В. Палладіна було присвячено з'ясуванню ролі і обміну важливого компонента м'язів – креатину, що в подальшому привело його до дослідження загальної проблеми – біохімії м'язів. Він фактично став засновником наукового напряму – біохімії м'язів.
Другий важливий напрям у дослідницькій діяльності О.В. Палладіна був пов'язаний з біохімією харчування і з'ясуванням ролі вітамінів у харчуванні людини і тварин. Ці дослідження були особливо актуальні у 20-ті роки минулого століття, коли внаслідок революції і громадянської війни харчування людей було вкрай обмеженим. Саме тоді Олександр Володимирович об'єднав навколо себе учнів, які досліджували авітамінози, вплив недостатності вітамінів в їжі на обмін вуглеводів, протеїнів, мінеральний обмін і на порушення регуляції метаболізму. До цих досліджень слід додати розробку в період Другої світової війни синтезу аналога антигеморагічного водорозчинного вітаміну К3 – вікасолу, який є важливим компонентом у механізмі зсідання крові, тобто сприяє зупинці кровотечі. Таким чином О.В. Палладіна можна вважати засновником в Україні ще одного наукового напряму – біохімії вітамінів.
Паралельно О.В. Палладін багато уваги приділяв дослідженню біохімії нервової системи, які було розпочато ще у 1922 р. Ці дослідження дали можливість накопичити великий фактичний матеріал і встановити важливі закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- і онтогенезу, з'ясувати її особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів організму, а також за дії на нервову систему різних фармакологічних препаратів і чинників середовища. Отже, біохімія нервової системи, або нейрохімія – це третій, найулюбленіший напрям наукової діяльності Олександра Володимировича, якому він залишався вірним до кінця свого життя.
Творчі зусилля О.В. Палладіна і його співробітників в останні десятиріччя його життя були спрямовані на розробку актуальних проблем функціональної нейрохімії, а саме, на обмін протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів й інших біологічно активних речовин за різних фізіологічних і патологічних станів організму. Ці дослідження на органному, клітинному, субклітинному і молекулярному рівнях стали значним внеском колективу науковців Інституту біохімії під керівництвом академіка О.В. Палладіна у нейрохімічну науку, у розшифрування біохімічних основ функціонування нервової системи, у формування підходів для з'ясування молекулярних механізмів таких специфічних функцій головного мозку як пам'ять і психічна діяльність людини, біохімія сну і психозів. Багаторічні дослідження протеїнів мозку було узагальнено в монографії «Белки головного мозга и их обмен» (1972 р.), яку пізніше було видано англійською мовою: Palladin A.V., Belik Ya.V., Polyakova N.M.. Proteins of the Brain and Their Metabolism. Plenum Press, New York (1976).
Педагогічна діяльність
Видатні якості О.В. Палладіна–дослідника вдало поєднувались з його хистом талановитого педагога. Педагогічній роботі він присвятив понад 45 років життя, коли працював в університетах і медичних інститутах С.-Петербургу, Харкова, Києва. На основі курсу власних лекцій з фізіологічної хімії, які він читав у Харківському медичному інституті, О.В. Палладін опублікував перший в СРСР «Підручник фізіологічної хімії» (1924), що протягом 30 років витримав 25 видань дев’ятьма мовами. У 1934 -1954 рр. він був завідувачем, а згодом (до 1960 р.) – професором кафедри біохімії Київського університету. За відгуками співробітників і колишніх студентів Олександр Володимирович був прекрасним лектором, талановитим популяризатором науки, який захоплював аудиторію глибокими знаннями і ораторським мистецтвом.
Громадська і політична діяльність
О.В. Палладін — один із засновників міжнародного нейрохімічного товариства, засновник і голова Українського товариства фізіологів, біохіміків і фармакологів (1928–1959), Українського біохімічного товариства (1959–1972), президент Всесоюзного біохімічного товариства (1964–1969), перший голова товариства «Знання» УРСР, яке було засновано у 1947 р., а також засновник журналу «Наукові записки Українського біохімічного інституту» (1926; тепер — The Ukrainian Biochemical Journal) і співзасновник міжнародних журналів «The Journal of Neuroscience», «The International Journal of Neuroscience» тощо. О.В. О.В. Палладін очолював делегації радянських нейрохіміків на міжнародних нейрохімічних конгресах у Страсбурзі, Мілані і Будапешті.
Він багаторазово обирався депутатом Верховної Ради СРСР, депутатом і членом Президії Верховної Ради УРСР; як член української делегації брав участь у першій конференції зі створення Організації Об'єднаних Націй, що відбулася в Сан-Франциско у 1945 р.; активно працював у міжнародних організаціях як голова радянської делегації на Міжнародному конгресі прихильників миру в Голландії (1949), голова делегації діячів радянської культури на місячнику болгарсько-радянської дружби (1951 ), голова делегації УРСР на Міжнародній конференції з мирного використання атомної енергії в Женеві (1955), член делегації СРСР у Парижі на Міжнародній конференції із застосування ізотопів у наукових дослідженнях (1957), член делегації АН СРСР на святкуванні 300-річчя Академії наук Великої Британії (1960) тощо. У цьому був він весь – людина, вчений, палкий патріот своєї Батьківщини.
Вибрані праці
- Исследования над образованием и выделением креатина у животных. - Харьковъ: Типографія Б. Бенгисъ, 1916. - 184 с.
- Жизнь сельськохозяйственных животных: пособие для с/х профшкол переходного типа / А. В. Палладин. - Харьков : Союз, 1918. - 125 с.
- Научные основы народного питания: (физиологические очерки) / А. В. Палладин. - Харьков : Союз, 1919. - 199 с.
- Наши невидимые враги и друзья. Бактерии, их роль в природе и жизни человека: научно-популярная литература /А.В. Палладин - Харьков, 1921. – 51 с.
- Учебник физиологической химии: для студентов и врачей: учебник / А. В. Палладин. - Харьков : Гос. изд-во Украины, 1924. - 456 с. (перевидавався 25 разів);
- Основи живлення. Фізіологічні нариси / О. В. Палладін. - Пер. з 2-го переробл. вид. - Харків : Держвидав України, 1926. - 200 с.
- Практикум біологічної хімії / О. В. Палладін, Б. М. Колдаєв, Б. І. Гольдштейн. - К. : Держмедвидав, 1936. - 192 с. (співавт.);
- Хімічна природа вітамінів: научно-популярная литература / О. В. Палладін. - вид. 2-е, доп. - К. : УАН, 1938. - 47 с.
- Вопросы биохимии нервной системы / А.В. Палладин ; АН УССР, Ин-т биохимии. - К. : Наукова думка, 1965. - 186 с.
- Белки головного мозга и их обмен / А.В. Палладин, Я.В. Белик, Н.М. Полякова ; АН УCСР, Ин-т биохимии. - К. : Наукова думка, 1972. - 316 с.
- Protein Metabolіsm of the Brain / A. V. Palladin, Ya. V. Belik, N. M. Polyakova ; Acad. of Sci. of the Ukr. SSR. - N.Y. ; London : Consultants Bureau, 1973. - 355 p. (співавт.);
- Способ прекращений кровотечений и ускорения заживления ран, Удостоверение о регистрации изобретений, № 67601 SU. 15.10.46.
Визнання
Нагороджений орденами й медалями: ордени Леніна (1944, 1945, 1948, 1953, 1955, 1965); орден Жовтневої Революції (1971); два ордени Трудового Червоного Прапора (1941, 1945); орден Червоної Зірки (1944); орден «Кирило і Мефодій» 1-го ступеня (Болгарія).
Номінант на Нобелівську премію з хімії (1957).
Іменем вченого названо аудиторію головного корпусу Харківського медінституту, на будинку встановлено меморіальну дошку з барельєфом.
Імʼя вченого присвоєно Інституту біохімії АН УРСР (Постанова Ради Міністрів УРСР № 36 від 29. 01. 1973), встановлено барельєф на головному корпусі Інституту.
Засновано Премію АН УРСР імені О. В. Палладіна за видатні наукові роботи в галузі біохімії, молекулярної біології і біотехнології.
У квартирі вченого діє Меморіальний музей. Його імʼям названо один із проспектів м. Києва.
ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА до 140-річчя від дня народження Олександра Володимировича Палладіна
В.М. Данилова, канд. біол. наук, ст. наук. сп.
зав. відділу науково-інформаційних та інноваційних досліджень Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН Укр