GoogleTranslate

Ukrainian Chinese (Traditional) English French German Italian Latvian Lithuanian Polish Spanish
 

GolosUkr

20 червня 2020

Інтерв'ю із Сергієм Комісаренком, керівником робочої групи при НАН України з проблем (наслідків) поширення коронавірусу.

— Людина зустрічається із сім’єю коронавірусів не вперше, — сказав академік Комісаренко на нещодавній прес-конференції, присвяченій цій «животрепетній» темі та прогнозам розвитку її в Україні. — Одні з них викликають ГРЗ, інших ми взагалі не помічаємо, але три коронавіруси запам’ятаються добре: SARS, який з’явився в Китаї у 2002—2004 роках; пізніше — так званий MERS, який вирував у Центральній Азії у 2012-му, і третій — їхній рідний брат — названий SARS-CoV-2, що викликає захворювання COVID-19. Він менш летальний, ніж два попередні, але в нього є одна вкрай небезпечна властивість, яку ми повинні враховувати. На відміну від попередніх вірусів, летальність яких становила 12—15%, і навіть майже 30% для MERS, і які інфікували здорових тільки тоді, коли в інфікованих людей уже з’являлися клінічні ознаки, цей коронавірус починає заражати людей ще тоді, коли в носіїв вірусу ще немає жодних клінічних ознак захворювання, а таких людей може бути до 30—40%. Ба більше, пік виділення вірусу часто спостерігається саме за день-два до появи ознак захворювання. Ось чому так необхідні соціальне дистанціювання й індивідуальні засоби захисту.

 

Із цього розпочалося наше інтерв’ю з академіком-секретарем Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, директором Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна, керівником робочої групи при НАН України з проблем (наслідків) поширення коронавірусу академіком Сергієм Комісаренком (на знімку).

— Сергію Васильовичу, чому в Україні, принаймні поки що, маємо доволі помірний розвиток епідемії коронавірусу? Завдяки своєчасному карантину?

— Перш за все так. Але не тільки.

Порівнюючи ситуацію в Україні з країнами Європи, зі США, я не раз запитував себе, чому в країнах, які мали чи не найкращу систему біологічного захисту і медичну службу: Франції, Італії, Іспанії, Великій Британії, потім США, сталися такі трагічно масштабні захворювання з такою великою кількістю жертв? Населення США вдесятеро більше, ніж в Україні, але в них майже в 100 разів більше інфікованих і майже в 200 разів більше померлих. Кількість інфікованих ще можна зрозуміти, адже тестування в нас відбувається у вкрай обмежених масштабах, і, можливо, не зовсім якісно, але летальність... І тому я думаю, що ми маємо справу з трохи іншим штамом вірусу, який менш агресивний. Що й позначається на його поширенні.

— Яка має бути відповідь науки на такі виклики?

— НАНУ, як ви знаєте, одразу відгукнулася на ситуацію. Інститут молекулярної біології і генетики, щойно було опубліковано структуру генома вірусу, почав розробляти діагностикум, і вже в лютому він був запропонований РНБО. За указом Президента України інститут мав виробити понад 200 тисяч тестів, а уряд повинен був профінансувати їх. Жодної гривні поки що цей інститут не отримав. А тести закуповують у приватній компанії.

Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного брав участь у розробленні імуноферментативних методів діагностики, які нині впроваджуються в нашій країні...

Інститут біохімії імені Палладіна теж займається важливою проблемою, адже одним зі смертельних ускладнень коронавірусної інфекції є мікротромбози, а наш інститут якраз був лідером ще в Радянському Союзі (і залишається лідером в Україні) з вивчення протеїнів системи зсідання крові та із створення діагностикумів загрози тромбоутворення.

— Що ж усе-таки сталося з тестами?

— Це повинні перевірити спецслужби, а не НАН України. Журналістські розслідування допомогли виявити ситуацію.

Зрозуміло, що тести потрібні високоякісні. Вони мають бути і високоспецифічними, тобто, повинні визначати саме цей вірус, а не інші, і високочутливими, тобто, повинні віднаходити одинокі молекули РНК саме цього вірусу. Якщо тести неякісні, то й прогнози щодо поширення вірусу робити майже неможливо і, відповідно, будувати державну стратегію боротьби із захворюванням украй складно.

Щоб ви зрозуміли, тест зробити теоретично просто. Оприлюднена структура генома (РНК) вірусу. Ви закладаєте її в комп’ютер і порівнюєте зі структурами, теж відомими, тих коронавірусів, які були: SARS, MERS, іншими коронавірусами. І відстежуєте, які частини (сайти) РНК є відмінними.

Після того ви визначаєте, які з цих частин РНК вірусу найбільш стійкі, консервативні, аби мутації не призвели до втрати специфічності цього діагностикуму чи вакцини. І робите маркери цих частин, синтезуєте комплементарні частини, так звані праймери, збираєте їх у відповідну структуру, і це основа діагностикуму.

Уже 10 січня Китай опублікував повну структуру РНК вірусу, наприкінці січня в інституті було зроблено прототип цього діагностикуму, а в лютому він був готовий до впровадження. Інститут молекулярної біології і генетики — добре відома наукова установа, тут працюють найкращі саме в цій галузі фахівці країни. І вони зробили тест.

Але нам сказали «ні», у вас там певні складнощі. Ось є приватна компанія, яка нібито виготовляє якісні тести, ми співпрацюємо з нею. Але хто перевіряв якість цих діагностикумів?

(Уже після інтерв’ю на запитання про ситуацію з тестами приватної компанії на своєму брифінгу відповідав міністр охорони здоров’я Максим Степанов, який намагався пояснити, що «в Україні тест-системи всіх виробників, перш ніж потрапити на ринок, проходять кілька етапів перевірки, верифікацію і валідацію». І конкретно щодо приватної компанії: «Зразки тестів «Укргентех» затверджено Держлікслужбою, їхню валідність підтверджено науковими лабораторіями в Україні».

Відповідь міністра напустила ще більше туману. Суть, очевидно, була в його наступній фразі про те, що «МОЗ не закуповувало централізовано ці тест-системи, зараз використовується те, що було насамперед закуплено за рахунок, скажімо так, благодійних фондів, передано до МОЗ, а потім розподілено між лабораторіями». Повна цитата. — Л. О.).

Я не проти того, щоб тести створювали в приватних компаніях і купувати в них, але за обов’язкової умови, що вони кращі, ніж створені в академії, чи такі самі, але дешевші. Поки що немає жодних даних щодо якості тестів, створених в Україні приватними виробниками. Здоров’я людей має бути головним. Можна заплатити й дорожче, якщо ти отримуєш значно якісніше. Але якщо ти отримуєш гірші і значно дорожчі, то одразу виникає питання: «Чому?»

— Чим зайнята група, яку ви очолюєте?

— Це не та група, що сидить і розмовляє один з одним. Ми зібрали представників з різних організацій і сфер діяльності, різних напрямів розвитку науки, що можуть бути причетні до різних аспектів аналізу й розв’язання проблем, викликаних поширенням коронавірусу. Завдання — збір інформації, її аналіз та надання порад, прогнозів, рекомендацій, зокрема для керівництва країни, для РНБО України, МОЗу, інших причетних міністерств чи відомств.

Тому до групи було залучено вчених, які працюють не тільки в медико-біологічній галузі, як, наприклад, директор Інституту молекулярної біології та генетики академік Михайло Тукало, президент НАМН України, академік НАМНУ Віталій Цимбалюк, директор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН, член-кореспондент НАМНУ Вікторія Задорожна, а й економістів, демографів.

Особисто я проводжу скринінг світової наукової літератури, найкращих публікацій, бо нині з’явилися тисячі статей на ці теми. Навіть є вислів, що зараз статті, які б раніше не були прийняті навіть у найгірші наукові журнали, публікуються в найкращих журналах і часто без рецензування. Усі поспішають — раптом у публікації є щось таке, що допоможе боротися з вірусом. Тому маємо орієнтуватися на найвідоміші джерела наукової інформації. Хоча і в таких журналах подекуди з’являються статті, що потім відкликаються чи опубліковані дані не підтверджуються.

Кожен з членів нашої групи, працюючи дистанційно, робив свій внесок у прийняття рішень. Якби в НАНУ було більше ресурсів, я кажу про медико-біологічні науки в НАНУ, за які відповідаю, звичайно, можна було б зробити набагато більше. А що ж можна казати про експериментальні інститути, якщо, наприклад, наш Інститут імені Палладіна, який був (і є) лідером і в галузі молекулярної імунології в нашій країні, і у вивченні системи зсідання крові, і в галузі біохімії м’язів, нервової системи — це саме ті системи, які є мішенями для коронавірусу, за 15 років не отримав жодної копійки на сучасне устаткування. І це тоді, коли в усьому світі найбільше фінансування виділяється саме на сучасні біологічні науки!

На додаток до мізерного фінансування найбільша втрата за ці роки — це втрата талановитої наукової молоді. Зараз ми залишилися без «середнього» покоління. Ще добре, що залишаються працювати наші досвідчені пенсіонери, які працюють з аспірантами, готують зовсім молоде покоління. В Україні багато дуже талановитої, здібної молоді. До нас потрапляють студенти, які вже після другого-третього курсу продуктивно працюють у лабораторіях, отримують цікаві результати, але їх потрібно навчати. А навчають часто ті самі пенсіонери, які могли б уже дозволити собі трохи відпочити. Але вони дуже допомагають. Якщо ми залишимося без них, ми можемо залишитися й без молодого покоління.

— Повертаючись до коронавірусу, можете сказати, коли все-таки з’явилися перші випадки захворювання на COVID-19 — у світі і в нас?

— Китай заявляв, що перші випадки захворювання були в середині грудня. 

31 грудня вони повідомили про це ВООЗ. Тоді ще було невідомо, чи передається вірус від людини до людини, йшлося про випадки передавання від тварини до людини, хоча незрозуміло, звідки взялася така велика кількість захворювань уже наприкінці грудня. Деякі дослідники Оксфордського університету зазначають, що перші захворювання в Китаї були вже у вересні.

В Україні було зафіксовано досить велику кількість пневмоній незрозумілого походження в лютому, січні, і, може, навіть у грудні. Чи були вони викликані тим самим вірусом, яким чином він потрапив до України і чи це був саме він, поки що невідомо. Хоча ми намагаємося це дізнатися за рахунок вивчення мутацій вірусу та імунної відповіді в тих, хто перехворів.

До речі, мій колега, іноземний член нашої академії, австрійський хірург Іван Гук розповідав, що він був в Україні наприкінці листопада, і в нього були ознаки захворювання. Нещодавно він зробив аналіз на антитіла, і вони в нього є. Коли заразився — невідомо, але академік Гук не виключає, що це трапилося в Україні ще в листопаді.

— Одне з найпопулярніших запитань: чи буде друга хвиля й коли саме?

— ВООЗ стверджує, що друга хвиля буде. Але це залежатиме від агресивності вірусу. Ми все-таки сподіваємося, що в його структурі відбудуться зміни, які призведуть до зниження репродуктивного числа і до того, що він почне потроху вщухати. Водночас зміни в геномі вірусу можуть призвести й до збільшення агресивності, і тоді матимемо негативні наслідки. Що потужніший буде імунітет у людей, які видужали, то менше шансів для другої хвилі. Зрештою, другу хвилю очікують усі країни світу й реально готуються до неї на кінець осені — початок зими наступного року.

— Наскільки адекватними є дії влади щодо карантину з огляду на ймовірність другої хвилі?

— Нині доведено, що 80—90% людей, котрі захворіли на коронавірус, отримали його від 10% носіїв вірусу. Щоб зменшити кількість поширювачів, необхіден карантин. Ми мали цікавий і важливий телеміст з одним із найбільших шпиталів у Пекіні, медичні працівники якого працювали в Ухані. Вони наголошували на важливості об’єднання зусиль і вчених, і лікарів, і влади, але головним має бути розуміння людей щодо індивідуальної відповідальності і виконання прийнятих рекомендацій. Свідомість є вкрай важливою. А сьогодні в Києві я зустрічаю багатьох без масок навіть там, де спостерігається скупчення людей. Масштаби другої хвилі залежатимуть від поведінки кожного.

І ще важливо зняти навантаження на медичну систему. Під час телемосту з Китаєм називали приклад: зі шпиталю в Пекіні до Уханю було відряджено понад сотню медиків, і коли вони повернулися до Пекіну через два місяці, жоден з них не мав вірусу. Це демонстрація того, як усе було правильно організовано, щоб жоден із медичних працівників не був інфікований. Друга проблема під час пандемії — це коли вся медична система працює проти коронавірусу, але не приділяють достатньої уваги іншим важким захворюванням, на які хворіють неінфіковані.

— Зрозуміло, що ліків безпосередньо від коронавірусу немає, але є протоколи, є сподівання на певні ліки, які допомагали при інших хворобах... Чим полегшувати перебіг інфекції?

— Цей вірус унікальний, світ ще не зустрічався з таким, але, напевно, доведеться зустрічатися і з ним, і, можливо, з іншими небезпечними коронавірусами ще не раз у майбутньому (недарма Інститут вірусології в Ухані був навмисно зорієнтований на вивчення коронавірусів після виникнення SARS-1 у 2002 році і недарма аж до останнього часу з інститутом співпрацювали вчені багатьох країн саме із цієї проблеми). Можливо, нинішній SARS-CoV-2 з часом стане ендемічним, і буде повертатися до нас щороку, як грип чи гострі респіраторні захворювання, викликані «не особливо» патогенними вірусами людини.

Щодо боротьби з поширенням коронавірусу SARS-CoV-2 та із захворюванням на COVID-19. Тут можна виділити три групи заходів. Перша — це запобігання поширенню вірусу та боротьбі з захворюванням, фізичне і соціальне дистанціювання, відповідальне ставлення людей до небезпеки власного зараження і зараження інших. Сюди ж можна зарахувати і запровадження карантину як найефективнішого інструменту боротьби із поширенням вірусу та зняття навантаження на медичну систему країни. А також створення і впровадження методів діагностики — як за допомогою полімеразної ланцюгової реакції, так і серологічними методами виявлення антитіл саме до цього вірусу. До другої групи належить створення ліків, специфічних до SARS-CoV-2. Над цим працює багато дослідників з найкращих лабораторій світу. Для цього використовують як скринінг уже наявних (зокрема противірусних) ліків, дозволених до клінічного використання, що значно прискорює випробування і можливе використання, так і пошук сполук, які б специфічно гальмували молекулярні механізми розмноження вірусу, його взаємодію з клітинами-мішенями, проникнення у клітину, розмноження і вихід із клітин. Серед тисяч досліджених відібрано декілька сполук, які мають противірусну дію на культурі клітин. Наприклад, серед перспективних є ремдезевір, але й він не дуже ефективний, думаю, через те, що погано потрапляє в клітину. У нас є пропозиції, яким чином полегшити це потрапляння і підвищити його ефективність.

Певною мірою до специфічних ліків можна зарахувати використання антитіл проти протеїнів вірусу, що беруть участь у взаємодії з клітинами господаря, вони є в плазмі крові людей, які видужали від COVID-19. Антитіла чи їхні похідні можна створити й штучно. Зараз точно відома структура протеїну, який відповідає за взаємодію з клітиною-мішенню. Тож можна створити комплементарну структуру і використати її як ліки в першу чергу проти S-протеїну вірусу та його рецептора зв’язувального домену (RBD).

В Україні вже багато людей, які видужали і могли б здати кров задля порятунку інших. Треба перевірити тільки, чи є в них антитіла і чи є в них віруси. У деяких людей ще фіксуються віруси, це визначається ПЛР-реакцією, але вважається, що в людей, які перехворіли, залишки вірусу не є інфікуючим початком, і їхню плазму чи імуноглобулінову фракцію можна переливати хворим.

У різних людей виробляється різна кількість антитіл і, відповідно, спроможність впливати на вірус. Як довго тримається імунітет, якщо він утворився, поки що невідомо. Знаємо, наприклад, що при SARS він тривав два роки, при MERS — три роки. Тепер ми розраховуємо все-таки на те, що буде вакцина. Це третя група заходів із запобігання інфекції, над якою працюють понад сто груп дослідників. Нещодавно США відібрали чотирьох розробників вакцин — Astra-Zeneca, Johnson&Johnson, Moderna та Merk, яких вони фінансуватимуть у розмірі понад 2 мільярди доларів, щоб отримати для США вакцину до кінця цього року.

— Ми вже почули сенсацію, що ви працюєте над створенням вітчизняної вакцини...

— Жодних сенсацій поки що немає. Ми взялися за створення прототипу вакцини й побачимо, яким буде результат, але, як ви знаєте, проблема не у винайденні вакцини. Створити її — не хочу сказати, що просто — ні, це непросто, але значно важче подолати шлях до її випробування, затвердження, а потім і виробництва. Тому що Україні потрібно щонайменше 40 мільйонів доз, а при імунізації — відповідно в рази більше.

— І на якому етапі робота над вакциною нині?

— Ми працюємо і сподіваємося на підтримку держави.

Розпитувала Лариса ОСТРОЛУЦЬКА.

Фото надано автором.