GoogleTranslate

Ukrainian Chinese (Traditional) English French German Italian Latvian Lithuanian Polish Spanish
 

Зміст статті

 

Сторінки історії

До 125-річчя академіка О. В. Палладіна і 85-річчя Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна  Національної академії наук України



2010 рік для співробітників Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна - і нинішніх, і тих хто працював раніше, - є ювілейним. Цього року ми святкуємо одночасно дві знаменні дати: 125 років від дня народження академіка Олександра Володимировича Палладіна - засновника нашого Інституту і засновника біохімічних шкіл на теренах України та 85 років від часу офіційного заснування нашого інституту.



ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ ПАЛЛАДІН
(10.09.1885 - 6.12.1972 рр.)

 

Видатний вітчизняний вчений і громадський діяч, один з основоположників вітчизняної біохімічної школи і родоначальник нейрохімії як науки, фундатор і незмінний директор Інституту біохімії НАН України (1925 – 1969), дійсний членом Академії наук УРСР з 1929 р., дійсний член АН СРСР з 1942 р. та АМН СРСР – з 1944 р., Президент АН УРСР (1946 – 1962), почесний та іноземний член академій наук, БРСР, Болгарії, Угорщини, Румунії, Польщі. Лауреат премії ім. В.І.Леніна (1929), заслужений діяч науки УРСР (1935), Герой Соціалістичної Праці (1955).

Володимир Олександрович Палладін був видатною людиною одночасно у багатьох вимірах: учений, організатор науки, педагог, громадський та державний діяч, але головною справою його життя була організація і розбудова Інституту біохімії.

Не можна уявити академіка О.В. Палладіна окремо від Інституту, і навпаки, - уявити багаторічну історію Інституту біохімії, який зараз носить ім''я О.В. Палладіна, без його засновника і директора впродовж 45 років. Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна було засновано 9 листопада 1925 р. з ініціативи і за безпосередньою участю тоді ще професора Олександра Володимировича Палладіна як Український біохемічний інститут Народного Комісаріату освіти УРСР. Директором його від дня заснування до лютого 1969 р. був О.В. Палладін, а потім його було призначено Почесним директором, яким він і залишався до дня своєї смерті 6 грудня 1972 р. Постановою Ради Міністрів УРСР від 29 січня 1973 р. “Про увічнення пам''яті академіка О.В. Палладіна” Інституту біохімії АН УРСР було присвоєно його ім''я та засновано щорічну премію Академії наук УРСР імені О.В. Палладіна за видатні наукові праці в галузі біохімії.

В Інституті біохімії існує меморіальний музей акад. О.В. Палладіна, де зібрано великий документальний матеріал про міжнародні творчі зв''язки Олександра Володимировича, його багатогранну плідну науково-організаційну, педагогічну, державну й громадську діяльність, про досягнення його учнів та сьогодення флагмана української біохімічної науки в нашій державі – Інституту біохімії імені О.В. Палладіна НАН України. На будівлі Інституту встановлено меморіальну дошку з його барельєфом.

Олександр Володимирович Палладін народився 10 вересня 1885 р. в Москві у родині видатного фізіолога та біохіміка рослин Володимира Івановича Палладіна,  професора Харківського, а потім Варшавського і Петербурзького університетів, майбутнього академіка Російської академії наук. У 1903 р. Олександр Палладін вступив на природниче відділення  фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Ще під час навчання ним було виконано перші дві наукові роботи під керівництвом видатних фізіологів  - І.П. Павлова і М.Є. Введенського, - присвячені фізіології нервової системи, одна з яких була відзначена золотою медаллю Петербурзького університету. В подальшому Олександр Володимирович для своєї майбутньої наукової діяльності обрав одну з найсучасніших і перспективних галузей фізіології тварин, яка щойно зароджувалася, – фізіологічну хімію, яка згодом стала називатися біологічною хімією. Упродовж 1909-1913 р. він неодноразово мав відрядження до Німеччини для удосконалення в галузі фізіологічної хімії й фізіології в лабораторіях міст Гейдельберга (лабораторія Альбрехта Косселя - у майбутньому лауреата Нобелівської премії за 1910 р.), а також Тюбінгена та Гессена. Результати наукових досліджень, виконаних О.В. Палладіним у 1913 – 1916 рр. у Петербурзі, було узагальнено в його монографії “Исследования над образованием и выделением креатина у животных", за яку в 1917 р. в Петербурзькому університеті йому було присуджено вчену ступінь магістра фізіології та порівняльної анатомії;  згодом він стає доцентом. З 1916 до 1931 рр. О.В. Палладін працює у Харкові, де його було обрано професором кафедри фізіології Новоолександрійського інституту сільського господарства й лісівництва, а у 1917-1921 рр. читає курс лекцій з біохімії у Харківському університеті. У 1921 р. його обрано професором й завідувачем кафедри фізіологічної хімії Харківського медичного інституту, де він організував також науково-дослідницьку кафедру біохімії і де розгорнув інтенсивну роботу з біохімії вітамінів, вивчення обміну речовин у нервовій тканині та у м''язах. З ініціативи О.В. Палладіна на основі цієї кафедри у  1925 р. було створено Український біохемічний інститут Народного комісаріату освіти Української РСР. У грудні 1931 р. О.В. Палладіна разом із співробітниками Інституту було переведено з Харкова до Києва і інститут включено до складу Академії наук УРСР під назвою Інститут біохімії АН УРСР, який з 1935 р. працює у спеціально для нього побудованому приміщенні за адресою – вулиця Леонтовича 9.

У Харкові О.В. Палладіним в 1926 р. було засновано перший в колишньому СРСР біохімічний журнал – “Наукові записки Українського біохемічного інституту” (тепер – Український біохімічний журнал), головним редактором якого він був до 1972 р. У 1928 р.  – ним створено наукове об''єднання – Українське фізіологічне товариство. У 1955 р. його обирають головою Всесоюзного товариства фізіологів, біохіміків і фармакологів, а після фахового поділу цього товариства  (1958 р.) він очолив Українське біохімічне товариство і до кінця життя залишався його головою, а з 1964 р. очолював Всесоюзне біохімічне товариство.

Перші роботи О.В. Палладіна, які було присвячено вивченню обміну креатину, в наступному привели його до дослідження проблеми біохімії м''язів. В цих роботах було показано, що під впливом різних несприятливих факторів, наприклад, при голодуванні і знижених температурах, має місце підвищений вміст креатину в сечі. Велику увагу О.В. Палладін приділяв впливу тренування м''язів на обмін речовин і вміст креатину в них. Інтерес Олександра Володимировича до обміну креатину отримав новий стимул після того, як було виявлено у м''язах макроергічну сполуку – креатинфосфорну кислоту, дослідженню ролі якої було присвячено ряд його робіт. Олександр Володимирович з учнями виконав значну кількість досліджень з різних аспектів біохімії м''язової діяльності та впливу на неї тренування і втоми.

Другим важливим напрямом дослідницької роботи О.В. Палладіна була біохімія харчування і роль вітамінів у харчуванні людини та тварин. В цій галузі він почав працювати ще у Харківський період і випустив два видання своєї книги “Научные основы народного питания” (“Физиологические очерки”), а також опублікував ряд статей на цю тему. Ці дослідження були особливо актуальні в той час, коли внаслідок громадянської війни і розрухи харчування було обмежено і необхідно було виявити роль вітамінів в обміні речовин людини. Саме тоді О.В. Палладін згрупував навколо себе учнів, які проводили дослідження з біохімії авітамінозів, досліджуючи вплив нестачі вітамінів у їжі на вуглеводний, білковий і мінеральний обмін та порушення регуляції метаболізму.

 

 

Академік О.В.Палладін з вченими Інституту біохімії в лабораторії Уфимського вітамінного заводу. Уфа, 1942 р.

 

На вітамінному заводі Уфи під його керівництвом було налагоджено виробництво цього вітаміну та його водорозчинного похідного – вікасолу, який на відміну від вітаміну К3, добре розчиняється у воді. Внаслідок робіт, проведених разом з хірургами, вдалося показати, що вікасол не тільки припиняє кровотечу, але й стимулює загоєння ран, що мало велике значення в умовах війни.

До проблеми вітамінології О.В. Палладін знову повернувся в період Великої Вітчизняної війни, і особливу увагу він приділив антигеморагічному вітаміну К. Він отримав синтетичний аналог вітаміну К – метилнафтохінон (вітамін К3 ) і показав, що ця сполука дуже важлива для припинення  кровотеч.

На вітамінному заводі Уфи під його керівництвом було налагоджено виробництво цього вітаміну та його водорозчинного похідного – вікасолу, який на відміну від вітаміну К3, добре розчиняється у воді. Внаслідок робіт, проведених разом з хірургами, вдалося показати, що вікасол не тільки припиняє кровотечу, але й стимулює загоєння ран, що мало велике значення в умовах війни.

Подальші  дослідження О.В. Палладіна були присвячені  біохімії нервової системи, розпочаті ним ще у 1922 р. Ці дослідження  дозволили накопичити великий фактичний матеріал і встановити важливі закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- та онтогенезу, з''ясувати особливості обміну речовин за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів організму, а також у разі дії на нього різних факторів середовища і фармакологічних засобів. У цих дослідженнях, як правило, ставили за мету з''ясувати зв''язок між структурною організацією або метаболізмом досліджуваного компонента та функцією органа чи його певної морфофункціональної структури. Такий підхід до вирішення проблемних питань нейрохімії забезпечував можливість широкого використання одержаних результатів у клінічній медицині.  

Творчі зусилля О.В. Палладіна і його співробітників в останні десятиліття його життя були зосереджені переважно на розробленні актуальних проблем функціональної нейрохімії: обміну білків, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та інших біологічно важливих речовин за різних функціональних і патологічних станів організму, а також на з''ясуванні молекулярних механізмів транспортування іонів через клітинні мембрани, активності Na+ - K+ та Mg2+ - Ca2+ ATPаз. Результати таких досліджень, що виконувалися в різні часи на системному, органному, клітинному, субклітинному і молекулярному рівнях, є значним  внеском у нейрохімічну науку, в розшифрування біохімічних основ функцій нервової системи, у формування підходів до з''ясування молекулярних механізмів таких специфічних функцій мозку, як пам''ять та психічна діяльність людини. Багаторічні дослідження білків мозку узагальнено в монографії О.В. Палладіна, Я.В. Бєліка і Н.М. Полякової “Белки головного мозга и их обмен” (1972 р.), яку було видано також англійською мовою (1977 р.). У світлі зазначених вище проблем функціональної біохімії, рішенню яких О.В. Палладін присвятив понад 60 років свого життя, були питання, які мали велике практичне значення, зокрема біохімія сну і психозів.
Численні наукові публікації, популярні статті в галузі біохімії нервової системи, оглядові доповіді на різних з''їздах і конгресах як у нас в країні, так і за її межами надали О.В. Палладіну незаперечний авторитет як голові радянської нейрохімічної школи.

Тривалий час, починаючи з 1953 р., О.В. Палладін очолював Всесоюзну  координаційну комісію із проблем біохімії нервової системи, яку було створено згідно з рішенням Ради з координації наукової діяльності академій наук союзних республік при Президії АН СРСР. Згодом цю комісію було перетворено на Секцію нейрохімії Наукової ради із проблем біохімії тварин та людини Відділення біохімії, біофізики і хімії фізіологічно активних сполук АН СРСР, членом якої був Олександр Володимирович. Координаційна комісія (пізніше – Секція нейрохімії) розробляла загальнодержавну стратегію розвитку досліджень із вищезазначеної проблеми, періодично проводила всесоюзні наукові конференції та видавала збірники матеріалів цих конференцій. Збірники доповідей першої (1953 р.) і другої (1957 р.) конференцій, що відбувалися в Києві, було перевидано японською (Токіо, 1957 р.) та англійською (Оксфорд, 1964 р.) мовами. Наступні нейрохімічні конференції було проведено в Єревані (1962 р.), Тарту (1966 р.), Тбілісі (1968 р.) і Ленінграді (Санкт-Петербург, 1972 р.). Багаторічна плідна спільна дослідницька робота нейрохіміків Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови, Російської Федерації та України забезпечила функціональній нейрохімічній школі О.В. Палладіна світове визнання завдяки її піонерським започаткуванням у пріоритетних напрямах досліджень, вагомим науковим досягненням.

О.В. Палладіна по праву було визнано керівником фізіологічної та біохімічної науки в СРСР, а також засновником одного з найбільш важливих і перспективних біохімічних напрямів – функціональної біохімії та її складової – функціональної нейрохімії. Кінцевою метою цього напряму досліджень, який плідно розвивався не тільки в нашій країні, але й у багатьох  країнах світу, є пізнання молекулярних механізмів біохімічних процесів, що становлять основу фізіологічних функцій організму, функцій нервової системи зокрема, а також пошук шляхів впливу на ці функції через регуляцію інтенсивності або спрямованості процесів внутрішньоклітинного обміну речовин.

О.В. Палладін очолював делегації радянських нейрохіміків на міжнародних нейрохімічних конгресах у Страсбурзі, Мілані і Будапешті. Свідченням міжнародного визнання заслуг у розвитку біохімічної науки є його обрання дійсним членом Польської академії наук, почесним академіком академій наук Болгарії, Угорщини й Румунії. Він був одним з організаторів і членом Міжнародного нейрохімічного товариства, членом Хімічного товариства Франції (з 1929 р.), членом редколегії “Journal of Neurochemistry” і “The International Journal of Neurochemistry”. За видатні заслуги перед болгарською наукою він був нагороджений орденом Кирила і Мефодія 1 ступеня; за заслуги в розвитку світової нейрохімії -  Золотою медаллю “Provincia di Milano” на II міжнародному нейрохімічному конгресі в Мілані. З 1930 р. і до останніх днів свого життя О.В. Палладін брав активну участь у роботі багатьох міжнародних наукових форумів (фізіологічних, біохімічних, нейрохімічних), де він завжди виступав зі змістовними науковими доповідями, гідно представляючи вітчизняну науку.
Поєднання дослідницької і педагогічної роботи було правилом усього його життя. Педагогічну діяльність Олександр Володимирович Палладін розпочав у 1909 р. і проводив її впродовж 45 років у Петербурзі, Харкові, Києві. Ще за його життя іменем О.В. Палладіна названа аудиторія головного учбового корпусу Харківського медінституту, на будівлі якого встановлено меморіальну дошку з барельєфом на його честь.

На основі курсу лекцій із фізіологічної хімії, який читався в медичному інституті Харкова, О.В. Палладін опублікував перший у країні “Учебник физиологической химии (для студентов и врачей)”, який побачив світ в 1924 р. (з 1938 р. – “Учебник биологической химии”). З 1924 до 1953 р., тобто за 30 років, підручник витримав 25 видань: 12 – російською, 6 – українською, перекладався іншими мовами народів СРСР (азербайджанською, вірменською, грузинською). Він також видавався в Польщі,  Румунії, Болгарії, Югославії і впродовж багатьох років вважався кращим підручником із біохімії. Ним також був підготовлений “Практикум з біологічної хімії” (1936 р.). Десятки тисяч біологів, медичних працівників, ветеринарних лікарів, зоотехніків і агробіологів опановували основи біохімії за цими підручниками.

О.В. Палладін  розумів, що для проведення наукової роботи на високому світовому рівні необхідні висококваліфіковані молоді кадри. І тому у 1934 р. з його ініціативи на біологічному факультеті Київського університету (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) було створено кафедру біохімії (спочатку відділення біохімії), яку він очолював до 1954 р., до 1960 р. був професором кафедри, а лекції із загального курсу біохімії та спецкурс “Біохімія нервової системи” читав до 1965 р.

За свідченням співробітників і колишніх студентів Олександр Володимирович  був прекрасним лектором, популяризатором науки, який захоплював аудиторію і глибокими знаннями, і ораторським хистом. Педагогічний талант Олександра Володимировича виявився і в численних науково-популярних статтях та книгах, написаних яскраво і доступно. Про найскладніші питання він умів розповідати так, що зовсім непідготовлені слухачі глибоко зацікавлювались ними. Приміщення, де виступав О.В. Палладін, завжди були переповнені.Попри всю свою зайнятість він знаходив час і для зустрічі з юними біохіміками, цікавився їхніми захопленнями, нахилами, навчанням, проводив бесіди виховного та профорієнтаційного характеру.

За 60 років О.В. Палладін підготував близько 150 докторів і кандидатів наук, які працювали більш як у 30 містах колишнього Радянського Союзу і країн соціалістичного табору, очолюючи кафедри вузів і відділи науково-дослідницьких установ у різних містах СРСР. Під керівництвом О.В. Палладіна в Інституті біохімії сформувалась могутня українська біохімічна школа, до якої належать: академіки НАН УРСР та НАН України В.О. Бєліцер, М.Ф. Гулий, Р.В. Чаговець, В.К. Лішко, Г.Х. Мацука, С.В. Комісаренко, Д.О. Мельничук, член-кореспондент АН СРСР та НАН УРСР Д.Л. Фердман, члени-кореспонденти АН УРСР та НАН України А.М. Утевський, Н.М. Гула, Г.В. Донченко, С.О. Костерін, член-кореспондент ВАСХНІЛ В.В. Ковальський та багато інших.

Понад 30 років (з 1930 р.) віддав О.В. Палладін роботі в Президії Академії наук України, з них шістнадцять (1946 – 1962 рр.) він очолював науковий штаб України - був президентом АН УРСР. Він неодноразово обирався депутатом Ради Союзу Верховної Ради СРСР, депутатом і членом Президії Верховної Ради УРСР.



Делегація УРСР на Установчій конференції Організації Об’єднаних Націй у Сан-Франциско, 1945 р.

Перший ряд: О.В. Палладін, Д.З.Мануїльський, І.С.Сенін.

 

О.В. Палладін – громадський діяч, Герой Соціалістичної праці, активно працював у радянських міжнародних організаціях з боротьби за мир в усьому світі. Як член української делегації О.В. Палладін брав участь в установчій конференції при створенні ООН у Сан Франциско в 1945 р.

Наукову, педагогічну та громадську діяльність О.В. Палладіна неодноразово відзначено високими вітчизняними та іноземними нагородами.

У наш час ім''я О.В. Палладіна є символом визнання досягнень і пріоритету вітчизняної науки та джерелом, яке дає наснагу послідовникам і молодим ученим Інституту біохімії в утримуванні високої планки наукових досліджень, яку він підняв разом зі славетними своїми сучасниками і послідовниками на досить високий рівень, що визнавалося і визнається в близькому й далекому зарубіжжі.

Сьогодні Інститут є загальновизнаним лідером у своїй галузі. Основними напрямами наукової діяльності Інституту є: вивчення структури, фізико-хімічних властивостей і біологічних функцій складних білкових і надмолекулярних систем; з’ясування біохімічних механізмів регуляції метаболічних процесів за допомогою низькомолекулярних біологічно активних речовин (вітамінів, коферментів, пептидів, іонів металів та ін.); розробка сучасних технологій одержання і практичного застосування біологічно активних препаратів, діагностикумів та біосенсорів для медицини, промисловості і сільського господарства.

У структурі Інституту 10 наукових відділів, 3 наукові лабораторії та допоміжні науково-технічні підрозділи. На його базі працюють кафедра біотехнології – філія кафедри біохімії КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціалізовані наукові центри, Українське біохімічне товариство, яке є рівноправним членом FEBS та IUBMB. З 1926 р. в Інституті випускається Український біохімічний журнал, який було засновано О.В. Палладіним; а з 2008 р. -  часопис «Біотехнологія».

В Інституті працюють 387 співробітників, з них - 173 науковці, у тому числі: академіків – 2, членів-кореспондентів - 4, докторів наук – 18, кандидатів наук – 84; здійснюється підготовка студентів і аспірантів. Спеціалізована вчена рада Інституту приймає до захисту дисертації на здобуття вчених ступенів із спеціальностей «Біохімія» і «Біотехнологія».

Наукові дослідження інституту мають базове державне фінансування. Крім того, вони підтримуються 15-ма грантами вітчизняних державних програм і  держзамовлень, а також 13-ма зарубіжними грантами.

Одним із найстаріших підрозділів інституту і його гордістю є наукова бібліотека, яка працює з 1925 р. Вона має досить великий та унікальний фонд вітчизняної і зарубіжної періодики, монографій, довідкової літератури з біохімії і низки суміжних наук — фізіології, молекулярної біології, біофізики, медицини, імунології, фармакології, а також численних енциклопедичних видань.

При Інституті біохімії працює Меморіальний музей О. В. Палладіна, створений у 1973 p. згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР. Експонати музею висвітлюють життєвий шлях, наукову, науково-організаційну, педагогічну і громадську діяльність засновника інституту та відомої у світі української школи функціональної біохімії. Як філіал Державного музею історії м. Києва Меморіальний музей О. В. Палладіна фактично є центром пропаганди і вивчення історії біохімічної науки в Україні .

 

 

Лауреати Нобелівської премії Аарон Чихановер (фото зліва) та Жан-Марі Лен (фото справа) знайомляться з експозицією Меморіального музею О.В.Палладіна (2008 і 2009 рр., відповідно) та діляться своїми враженнями з директором Інституту біохімії ім. О.В.Палладіна, академіком НАН України Сергієм Комісаренком.

 

Співробітниками Інституту за 85 років його існування одержано понад 300 авторських свідоцтв і патентів СРСР і України, отримано низку принципово нових результатів, які сприяють створенню нових біотехнологій, розробці аналітичних приладів нового покоління біосенсорів, способів хімічної модифікації біологічно активних речовин природного походження, розробці тестів для вдосконалення діагностики і лікування різних захворювань людини. За останні роки в Інституті створено унікальну колекцію гібридом – продуцентів моноклональних антитіл для діагностики системи гемостазу, туберкульозу, діабету, кашлюка та деяких інших захворювань.    

За заслуги у розвитку біологічної науки, підготовці висококваліфікованих наукових кадрів та розробки, що сприяли розвитку нових технологій і препаратів для медицини, сільського господарства, харчової промисловості інститут нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР та орденом Трудового Червоного Прапора. Багатьох учених Інституту відзначено орденами і медалями України, УРСР та колишнього СРСР, а трьом з них присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці та Героя України. Низку пріоритетних досліджень, виконаних в інституті відзначено Державними преміями СРСР і Державними преміями УРСР та України. Лауреатами цих премій є 12 науковців інституту. За видатні наукові праці в галузі біохімії і молекулярної біології 19 учених інституту удостоєні академічної премії імені О. В.Палладіна, яку було засновано у 1973 р.

Об’єктивний аналіз багаторічної діяльності кількох поколінь науковців і науково-допоміжного складу інституту свідчать про те, що Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна Національної академії наук України гідно витримав іспит на працездатність і заклав основи розвитку біохімії в Україні вже в новому, ІІІ тисячолітті.